Архіви КДБ: Як у Запоріжжі алжирські студенти з "гітлерівцями" боролися

Портал Depo.Запоріжжя продовжує знайомити читачів із надзвичайними подіями, які "брали на олівець" радянські спецслужби. Уже згадувалися ті, що непокоїли КДБ навесні та восени 1974 року, зараз йтиметься про перше півріччя неспокійного 1975-го.

У січні в Київ полетіла "гаряча" доповідна від Управління КДБ в Запорізькій області. Чекісти звітували про надзвичайну подію у чавуноливарному цеху запорізького арматурного заводу, що підпорядковувався Міністерству нафтового та газового машинобудування СРСР. Наприкінці січня тут спалахнула пожежа, унаслідок якої були виведені з ладу конденсаторні батареї, що відповідали за роботу чотирьох електропічей.

За висновками спеціальної відомчої комісії, що проводила розслідування, пожежа сталася через коротке замикання у електричному устаткуванні батарей. "Удружили" запорізьким ливарникам виробники конденсаторних банок з Усть-Кам'яногірського заводу - обладнання було неякісним. Окрім того, комісія встановила, що на запорізькому заводі не здійснювався належний профілактичний нагляд за устаткуванням.

Збитки склали 270 тисяч радянських карбованців. Прокуратура Ленінського району Запоріжжя відкрила кримінальну справу.

Нервовим для запорізьких спецслужб видався травень 1975 року. На його початку до типографії обласного журнально-газетного видавництва "Комунар" надійшов анонімний лист з міста Оріхів. За два дні він вже був у спецслужб, і вони констатували, що в посланні "оббріхувалася комуністична партія й радянський друк, а також містили образливі випади на адресу одного з керівників КПРС" (якого саме, не уточнювалося). Нишпорки розпочали розшуки анонімного автора.

За кілька днів для місцевого КДБ вчергове актуалізувалося кримськотатарське питання. "Оперативне джерело" отримало 12 травня листа з Криму від відомого діяча автономіського руху О. Османова. У посланні повідомлялося, що до 31-ї річниці виселення татар з Криму готується виїзд до Москви групи активістів кримськотатарського руху. Про мету поїздки не йшлося. Управління КДБ по Запорізькій, Херсонській та, в першу чергу, Кримській областям вдалися до низки заходів, аби завадити виїзду татар до столиці, а також відстежували їхні дії, аби завчасно запобігти "антирадянським" акціям.

Наступного дня, 13 травня, в обласному центрі трапилася досить курйозна історія, яка, між іншим, доволі непогано характеризує вплив радянської пропаганди на громадян "братніх країн". Близько опівночі у барі готелю "Запоріжжя" студенти "Машинки" (Запорізького машинобудівного інституту) з Алжиру: Бумхар, Джилалі та Терла, будучи напідпитку, влаштували бійку із працюючими на автозаводі "Комунар" спеціалістами з Німеччини: Мюллером, Бунцелем та Штриккером. Рознімали їх дружинники та працівники міліції. За свідченнями очевидців, розпочали бійку алжирці, які обзивали німців "нацистами" та "гітлерівцями", а один із них кинув недопалок у стакан німця. На цьому алжирці зупинятися не збиралися: той же Бумхар мав намір влаштувати демонстрацію із вимогою заборонити перебування у СРСР спеціалістам з Німеччини. Інцидент був "взятий на олівець", про нього проінформували керівництво компартії та республіканський КДБ.

Ще за кілька днів, 17 травня, у Мелітополі близько сьомої години ранку на дошці оголошень заготівельного цеху місцевого машинобудівного заводу, підпорядкованого Міністерству харчової промисловості УРСР, прибиральниця Кобзєва побачила рукописну листівку. На аркуші розміром 70х90 см друкованими літерами висотою до 6 см було написано: "Товариші робітники, добивайтеся підвищення заробітної плати, бастуйте, вас підтримають усі робітники міста. Ревком заводу".

А вже 19 травня надзвичайно подія трапилася в Енергодарі. Тут о 10:30 на енергоблоці потужністю 800 тисяч кіловат Запорізької теплоелектростанції сталася аварія. Під час монтажу котла вагою 127 тонн вантажними кранами відбувся обрив кріплення. Від удару об землю котел деформувався, було пошкоджено його зовнішні системи. Людських жертв, на щастя, не було.

Знову про аварії на виробництві інформували 8 червня. Об 11:20 у мартенівському цеху заводу "Запоріжсталь" трапився обвал зводу тунелю для подачі повітря на пічку №7. На робочих, що тут працювали, висипався пісок, температура якого сягала +200°С. На місці загинули робітники Козуб та Романенко, старший майстер Капштик отримав опіки ІІ ступеню та був ушпиталений. Обставини надзвичайної події вивчала комісія Міністерства чорної металургії УРСР, яка встановила основні причини трагедії. За звичною для Радянського Союзу ситуацією, основна причина полягала у недотриманні нормативів і елементарному "головотяпстві". Винними у аварії були визнані (чи призначені?) заступник начальника цеху ремонту металургійних пічок Попов і старший майстер мартенівського цеху Євтихієв, яких було відсторонено з посад. Начальник цеху ремонту металургійних пічок Фелемендін наказом по заводу отримав сувору догану. Матеріали перевірки разом були передані до Заводської прокуратури для вирішення питання щодо притягнення до відповідальності вказаних осіб.

Таким був початок 1975 року. Про те, які події "супроводжували" запорізьких чекістів протягом наступного півріччя – у наступних публікаціях на Depo.Запоріжжя.