Архіви КДБ: Як на Запоріжжі ветеринарів у шкідники пошили

Терор, на якому трималася радянська влада в Україні, за суттю своєю, нерідко був геть абсурдним. Яскравою ілюстрацією цьому може слугувати справа "Запорізької окружної контрреволюційної шкідницько-повстанської організації ветеринарних працівників", що збереглася в архівах ДПУ-НКВС-КДБ.

Розгалужену начебто організацію ветеринарів-шкідників співробітники Державного політичного управління почали відпрацьовувати у Запоріжжі 1931 року (тоді місто входило до складу Дніпропетровської області – Ред.). Обвинувальний висновок по цій справі навіть був виданий окремою брошурою. Настільки, очевидно, "чекістам" сподобався моторошний витвір їхніх рук.

Мета організації, за даними ДПУ, полягала у здійсненні шкідництва у сільському господарстві та організації повстанських осередків для підняття відкритого збройного повстання, яке мало розпочатися весною 1931 року, одночасно із (якоюсь) інтервенцією на СРСР. Своїм корінням організація сягала у часи жовтневого перевороту (саме "жовтневого перевороту " написав співробітник ДПУ у далекому 1931 році), яким залишилися невдоволені вихідці з духовенства та заможного селянства. Кристалізація намірів, "дослідило" ДПУ, настала ж під час боротьби радянської влади зі здобутками НЕПу та заможним українським селянством. Антирадянську організацію, яка мала охоплювати Харківщину та Дніпропетровщину, очолювали професори-ветеринари.

За матеріалами справи, у Запоріжжі організація була створена ще 1928 року, коли завідуючий Дніпропетровським Ветбакінститутом Ісполатов залучив завідувача Запорізьким Ветдіагностичним кабінетом Дроботенко. Останній начебто мав підшукувати кадри для керівництва осередками нижчої ланки – у районах, селах, колгоспах.

У ДПУ визначили основні завдання, які поставив Дроботенко одним із перших членів організації. Зокрема, вони мали займатися шкідництвом, використовуючи непридатні для вжитку препарати; знищувати цілі отари худоби, аби викликати невдоволення народних мас; розбудовувати організацію; під час наступу інтервентів (яких?) піднімати збройні загони осередків на антирадянське повстання; отруювати водойми в районі, де розміщені відділи Червоної армії, паралельно отруюючи червоноармійських коней.

У період часу з 1929 по 1930 роки співробітники ДПУ нарахували осередки організації у таких районах: Чубарівський (лідер – Кашбакаш), Оріхівський (Шляхов), Хортицький (Дубовецький), Софіївський (Орлов), Кам'янський (Васютинський), Гуляйпільський (Кошлаков, Краснянський) та міжрайонний осередок в Жеребці (Будкевич, Михайленко).

До визначеного ДПУ складу організації загалом входили: завідуючий Запорізьким Ветдіагностичним кабінетом Олександр Дроботенко, Запорізький ветінспектор Олександр Міронов, Запорізький райветлікар Микола Поддьяков, транспортний ветеринарний лікар Володимир Веселовський, Софіївський райветлікар Іван Орлов, Чубарівський райветлікар Анатолій Кашбакаш, Оріхівський райветлікар Михайло Шляхов, Жеребецький міжрайонний лікар Євгеній Буткевич та Гуляйпільський райветлікар Микола Кошлаков.

В чергове повертаючись до теми інтервенції, співробітники ДПУ "вкладали у вуста" Дроботенка наступне пояснення: "З'ясувалося, що метою інтервенції було скинення радянської влади й заміна її білогвардійцями спільно з буржуазією групи Західноєвропейських держав, як Польща, Румунія тощо під протекторатом Франції й матеріальної допомоги".

Самого факту існування у Запоріжжі антирадянської організації для ДПУ було замало. Треба було мислити глобальніше. Плести змову. Відповідно, з обвинувального висновку можна дізнатися, що ветеринари-шкідники із Запоріжжя підпорядковувалися Дніпропетровській організації, але також підтримували через Дроботенка зв'язки з Харковом і Москвою. Крім того, на місці ще підпорядковувалися Запорізькій окружній воєнно-офіцерській повстанській контрреволюційній організації (у площині підготовки загального повстання). Роль керівника цієї організації в ДПУ відводили колишньому голові Олександрівської земської управи Костянтину Міхну.

Військове повстання мало охопити насамперед сучасні Оріхівський, Пологівський та Гуляйпільський райони. Спершу – сільську місцевість, а по тому, як на придушення села вийдуть війська та каральні загони, мало повстати й місто. На 1930 рік співробітники ДПУ "нарахували" 28 повстанських осередків, загальна кількість учасників яких сягала 109 людей. Найбільше було начебто залучено в Оріхівському та Пологівському районах. Крім того, повстанський осередок, звичайно ж, був у місті Запоріжжя, він складався з 18-ти осіб.

В якості обвинувачених у справі "Запорізької окружної контрреволюційної шкідницько-повстанської організації ветеринарних працівників" проходили: Олександр Дроботенко (1878 р.н.), Олександр Міронов (1880 р.н.), Микола Поддьяков (1883 р.н.), Володимир Веселовський (1889 р.н.), Іван Орлов (1886 р.н.), Микола Кошлаков (1900 р.н.), Михайло Шляхов (1894 р.н.), Анатолій Кашкабаш (1899 р.н.), Євген Буткевич (1889 р.н.). Сама справа направлялася на розгляд Судової Трійки при Колегії ДПУ УРСР.

Опріч протоколів допиту заарештованих, у справі ще були речові докази – піпетки з вакцинами. Вони також передавалися до Колегії. Окрім дев'яти заарештованих ветеринарів, у матеріалах слідства згадувалися й інші "потенційні шкідники та вороги радянської влади". Матеріали на них виділили в окреме провадження, деякі передали для відпрацювання в районні відділи ДПУ. Розроблялися також можливі учасники повстанських загонів.

Загалом, як можна припустити із матеріалів по справі, основною "зачіпкою" проти ветеринарів були масові побічні дії вакцин, що надсилав Бакінститут, очевидно, не зовсім якісних. Загибель худоби та тяжкі наслідки для тієї, що вижила, дали підстави радянським каральним органам "роздути" справу ледь не всесоюзного масштабу. Співробітники ДПУ вирішили не з'ясовувати, що саме це було: тяжкий побутовий злочин чи звичайне головотяпство. Саме політичний процес був тоді на часі. Паралельно, знищувалася дореволюційна інтелігенція, яка своїм скепсисом псувала радянській владі "робочий настрій" на шляху до "побудови комунізму".

Читайте також:

Як слюсарів "Запоріжбуда" в американські агенти виряджали;

Як кохання запорізької медсестри потрапило в лабети "Перегною";

Як запорізькому теслі замах на Сталіна "шили".