Архіви КДБ: Як на Запоріжжі праця ставала злочином, злочин - антирадянщиною

Портал Depo.Запоріжжя вчергове занурюється в архівні документи КДБ - цього разу виключно в ті, що стосуються кримінальної злочинності. Утім, пересічний злочинець за радянських часів ніколи не мав бути певним у тому, що йому, навздогін до карної справи, не почнуть шити "антирадянщину".

"Свинська" справа

На початку 1990-х років, коли Україна лише починала свій модерний етап державотворення, чимало життєвих термінів і понять лишалися "совєтськими". Достатньо згадати, як перші бізнесмени та підприємці, що налагоджувати торгівельні зв'язки та відкривали "точки" з реалізації того чи іншого краму, одразу ж отримували повний негативу ярлик-прізвисько – "спекулянт". В економічній термінології, слово "спекуляція" не має жодного негативного забарвлення та означає отримання прибутку за рахунок різниці між цінами купівлі й продажу. Та у свідомості певної частини наших громадян і дотепер такий вид заробітку оповитий негативом. Це відлуння саме радянських часів, коли за перепродаж отримували не лише осуд громадськості, але й реальні терміни ув'язнення.

Управління міліції УМДБ Запорізької області у листопаді грудні 1950 року звітувало про викриття та ліквідацію групи спекулянтів у Верхньо-Хортицькому районі Запорізької області. До групи входило 10 осіб, серед них:

Василь Хорошевський, 1904 року народження, уродженець селі Кірове (тепер – Таврійське) Оріхівського району Запорізької області, українець, позапартійний, з вищою освітою, за спеціальністю – інженер-металург, ніде не працював;

Павло Федорінов, 1913 року народження, уродженець Запорізької області, росіянин, позапартійний, старший технік радіовузла Верхньо-Хортицької райконтори зв'язку;

Микола Спасенко, 1923 року народження, уродженець Миколаївської області, українець, комсомолець, технік радіовузла Верхньо-Хортицької райконтори зв'язку;

Павло Комісаренко, 1899 року народження, уродженець Дніпропетровської області, українець, позапартійний, працював у Верхньо-Хортицькій МТС комірником;

Іван Тютюник, 1910 року народження, уродженець Дніпропетровської області, українець, позапартійний, працював бухгалтером Заготживсировина Верхньо-Хортицької Райспоживспілки та інші.

Правоохоронці встановили "жахливі" факти "злочинної діяльності" цих громадян. З'ясувалося, що учасники групи систематично виїжджали на сільські базари Кіровоградської та Полтавської областей, закупали там і доставляли на орендованому автотранспорті у Запоріжжя свиней, забивали їх, а м'ясо реалізовували на ринках за "спекулятивними" цінами. Міліція задокументувала, що у серпні й вересні 1950 року учасники групи закупили й реалізували "аж" 43 крупних свині.

Розслідування тривало довго, нині знайти інформацію про покарання "злочинців" не вдалося. Але варто пам'ятати, що переслідували цих людей за ініціативність, бажання працювати, а не відбувати час на роботі, та прагнення до заможності. Як тут вчергове не згадати мантру "руского міра" - "какую страну потєрялі".

Як бовдуру антирадянщину "шили"

У липні 1951 року в колгоспі ім. Куйбишева Куйбишевського (тепер – Більмацького) району вийшов з ладу на дві доби комбайн "Сталінець-6". Сталося це через потрапляння у молотильний агрегат разом із скошеною пшеницею металевого прута. Правоохоронці швидко встановили, що аварія сталася з вини учня Пологівської середньої школи Запорізької області, 19-річного бовдура Івана Ткаченка, уродженця села Кінські Роздори Пологівського району, українця, члена Комсомолу.

Допитані у справі колгоспники Іван Кривицький й Олександр Шевченко свідчили, що ввечері 18 липня Ткаченко заходив у масив пшениці й нетривалий час знаходився у тому місці, де пізніше трапилася аварія. Крім того, Кривицький розповів, що в момент підходу комбайну до місця аварії причепник Сабко повідомив, що зараз комбайн зупиниться на заправку. На це Ткаченко с посмішкою заявив "комбайн зупинитися може і без заправки".

Недоука затримали, а потім і заарештований. Під час розслідування стало відомо, що батьки хлопця 1948 року переїхали жити на хутір Грушевий, де працювали у колгоспі ім. Куйбишева, а сам Іван продовжив навчання у середній школі в Пологах, проживаючи на приватній квартирі. У 1951 році, після закінчення 9 класу Ткаченко приїхав на канікули до своїх батьків. Тут влаштувався на тимчасову роботу у колгосп в якості візника зерна від комбайну. На допиті Ткаченко зізнався, що взяв біля тракторної будки металевий прут, встромив його у масиві пшениці в землю, в розрахунку на те, що він разом з пшеницею потрапить в комбайн і пошкодить його. Свій вчинок пояснив небажанням працювати через лінь. Розраховував, що комбайн вийде з ладу, а він тим часом відпочине.

Однак, слідчих МДБ це пояснення не задовольнило. У пожовклому від часу документі читаємо, що слідство по справі велося, насамперед, у напрямку виявлення можливої належності Ткаченка до антирадянської молодіжної організації та вчинення ним злочину у контрреволюційних цілях.

Для чого це робилося, сьогодні важко зрозуміти. Можливо, КДБістам дійсно ввижався організований антирадянський спротив навіть там, де його й годі було шукати. Можливо, якийсь "громадянин начальник" вирішив використати 19-річного бовдура для отримання чергової зіроньки на погони.

Довідка

Загалом криміногенна ситуація на початку 1950-х років у Запорізькій області, згідно з доповідною запискою республіканського МДБ за підписом міністра Ковальчука від 2 серпня 1950 року, виглядала наступним чином.

За перше півріччя 1951 року було зареєстровано кримінальних злочинів: у Осипенко - чотири (менше аніж у другому півріччі 1950 року на 55,6%), з них: пограбувань - одне, крадіжок – дві, хуліганських проявів -один. Усі були розкриті.

У Мелітополі – 11 (менше, аніж у другому півріччі попереднього року на 8,3%), з них: пограбувань – два, крадіжок – сім, інших злочинів – два. Розкрито було сім злочинів.

У цілому в Запорізькій області у першому півріччі 1951 року було зареєстровано 245 кримінальних злочинів. Розкриття у другому півріччі 1950 року склало 70,1%, а у першому півріччі 1951-го – 74,3%.

Нагадаємо, перші повоєнні роки на Запоріжжі відзначилися розгулом бандитизму, до вбивств та грабежів вдавалися, зокрема, фронтовики. Також нагадаємо, що наприкінці 1940-х радянське Запоріжжя накривали продовольчі кризи.