Архіви КДБ: Чому спалили "ленінський" телятник та через що потерпали запорізькі заводи

В архівних документах, які залишилися нам у "спадок" від Комітету державної безпеки УРСР, можна знайти чимало цікавого не лише про суспільно-політичне життя і боротьбу "комітетників" з інакодумством. КДБ ретельно стежив і за повсякденням українців. Доволі побутові ситуації фіксувалися, доповідалося "нагору" і враховувалися при формуванні "єдино правильного" курсу. Ці довідки сьогодні – цінна інформація, адже зазвичай вона ніде не оприлюднювалася, навіть навпаки – приховувалася. Портал Depo.Запоріжжя вже розповідав про події, зафіксовані у подібних довідках КДБ 1970-х років, настала черга 1980-го.

Новий 1980 рік починався на Запоріжжі пекельно. У січні сталися дві пожежі в колгоспах, в яких загинуло чимало свійської живності. Пізно ввечері 16 січня у селі Єлисеївка Приморського району спалахнула птахофабрика Приморського птахооб'єднання. У пожежі загинули п'ять тисяч добових курчат і геть вигорів дах будівлі. Збитки склали близько 10 тисяч рублів. Від початку було зрозуміло, що птахофабрика зайнялася, скоріше за все, через коротке замикання. Однак надзвичайну подію разом із міліцією розслідував й КДБ.

За два дні, 18 січня, о другій годині ночі спалахнуло у телятнику колгоспу імені Леніна в селі Костянтинівка Мелітопольського району. Тут утримувалися 124 теляти річного віку, 31 тварина загинула. Окрім того, вигорів дах телятника. Збитки обраховувалися сумою, близькою до 10 тисяч радянських рублів.

Розслідували справу співробітники міліції за участю оперативної групи УКДБ. Коротким замиканням тут не обійшлося. Розслідувачі з'ясували, що телятник підпалили навмисно місцеві жителі - скотар колгоспу Міневський та токар Мелітопольського моторобудівного заводу Забур'яний. Ввечері 17 січня ця парочка, вже перебуваючи напідпитку, вирішили продовжити пиятику саме в телятнику. Сторож Логвиненко їх "нагнав", але збереженням ввіреного йому майна не сильно переймався, тож о десятій вечора пішов собі додому. Ображені сторожем гультяї тим часом повернулися із каністрою керосину, облили та підпалили телятник, після чого втекли. Їх, природно, затримали. Свій вчинок скотар та заводчанин пояснювали банальними хуліганськими намірами. Скоріше за все, так й було. Утім, запорізьке управління КДБ "надавало допомогу у з'ясуванні справжніх мотивів заподіяного злочину".

Ще одна надзвичайна подія, що потрапила "на олівець" КДБ, сталася у Куйбишевському (тепер – Більмацькому) районі 8 травня. Тут удень на під'їзній колії гранітного кар'єру зійшов з рейок та перекинувся паротяг із дев'ятьма напіввагонами, завантаженими щебенем. Був пошкоджений паровий котел паротягу, внаслідок чого з опіками різного ступеня тяжкості були госпіталізовані машиніст Натишев, його помічник Бовть - у тяжкому стані та працівник, що відповідав за формування поїздів. Останній наступної ночі помер у лікарні. Паротяг та шість вагонів після аварії відновленню не підлягали. Зруйновані також були 150 метрів залізничного шляху. Збитки обраховувалися сумою в 45 тисяч радянських рублів. Причиною аварії визнали зігнилі шпали, через що сталося розширення колії, а також перевантаження поїзду: замість встановлених нормою 15 вагонів, завантажили 23.

Ще одна смертельна аварія сталася у Запоріжжі 28 травня. В енергоцеху заводу "Кремнійполімер" об 11:15 розірвався аміакопровід одного з шести компресорів. Стався викид аміаку в приміщення, де в цей час монтували устаткування робітники управління №233 тресту "Запоріжметалургмонтаж". Шестеро працівників тресту та одна робітниця цеху отримали отруєння. Один із монтажників помер, решта були госпіталізовані у вкрай важкому стані, окрім одного, чий стан оцінювали як задовільний. У повідомленні про аварію містилася примітка: "на роботі цеху аварія не позначилася". Винними ж в отруєнні робітників були визнані вони самі, оскільки не використовували протигази.

Влітку 1980 року запорізьке управління КДБ доповідало Києву про серйознішу проблему вітчизняної промисловості: підприємства не могли завантажити на повну потужність імпортне устаткування через брак, зривання строків постачання, невідповідну якість сировини та невідповідну якість власне устаткування. Подібних випадків було чимало.

Зокрема, на Бердянському дослідному нафтомаслозаводі законсервували цех із виробництва та заповнення солідолом полівінілхлоридових труб. Обладнання для цеху було закуплено в Італії 1976 року. Запустити як слід виробництво не змогли через брак вітчизняної сировини. Збитки склали 5 мільйонів рублів.

На Запорізькому трансформаторному заводі у 1977 році було збудовано цех на французькому обладнанні. Планувалося виробляти електроізоляційний пластик для трансформаторобудування. Однак через те, що з Костопільського деревообробного комбінату Рівненської області постачалося мало сировини, завантажити французьке обладнання змогли лише на чверть від проектної потужності.

Схожа ситуація спостерігалася на флагмані металургії – "Запоріжсталі". Ще 1976 року на заводі побудували цех з випуску полірованих смужок і пластин із нержавіючої сталі. Країні будівництво обійшлося у 28,7 мільйонів рублів. У цеху використовувалося обладнання фірм "Шкода" (Чехія, тоді – Чехословаччина), "Комек" (Франція), "Хілл Акме" (США) та інших. Внаслідок того, що з-за кордону надходила неякісна сировина, потужності цеху до 1980 року вдалося звантажити лише на 50%. Тож станом на 1 січня 1980 року продукції було недодано на суму 26 мільйонів рублів. Зі схожими проблемами через невідповідну якість імпортного обладнання зіштовхнулися й на заводі "Дніпроспецсталь".

Запорізькі кадебісти звертали увагу свого київського керівництва на те, що листи на адресу Міністерств чорної металургії УРСР та СРСР, а також всесоюзного об'єднання "Металургімпорт" особливого результату не приносили. Закордонні фірми, що постачали неякісне устаткування, навіть не штрафувалися, не говорячи про застосування більш серйозних важелів впливу. Натомість іноземні торгівельні представництва, з якими у вітчизняних підприємств були укладені контракти, за несвоєчасні поставки накладали на радянські заводи значні штрафні санкції. Схоже, на "великий та могутній" світова економіка не надто зважувала.

Фото: Запоріжжя 1980-х, life.zp.

Читайте також:

Як на Запоріжжі 1979 року "передвиборчі" пристрасті вирували;

Як з Запоріжжя Бурака депортували;

Як на Запоріжжі тікали військові, билися студенти Уганди, а "зеків" вітали "бандерівці".