"Цукор зник, за хлібом черги": Як радянське Запоріжжя накривали продовольчі кризи (ДОКУМЕНТИ)

Наприкінці 1940-х - початку 1950-х Запоріжжя кілька разів поринало у продовольчі кризи. Катастрофічно не вистачало найуживаніших продуктів: хліба, цукру, картоплі, круп тощо. У пам’яті вельми живі були згадки про голодомори, зокрема, останній – 1946-го року. Тож не дивно, що запоріжці панікували, повідомляючи близьким, що жили на інших територіях, про те, як тижнями не можуть купити їжі. Газети, звісно, не писали про брак продуктів, шалену дорожнечу, давку у чергах. Згадки про це дійшли до нас завдяки чекістам, що старанно перлюстрували листи запоріжців і доповідали про них "центру". Кілька таких листів з архівів КДБ знайшов портал Depo.Запоріжжя.

У жовтні 1949 року співробітниками Міністерства держбезпеки УРСР було підготовлено чергове спецповідомлення з серії "кому на Русі жити добре ". Цього разу увагу приділили місту Запоріжжю, а саме реакції населення на перебої із постачанням хлібу. Відмічалося, що в процесі контролю поштової кореспонденції, яка виходила із Запоріжжя у вересні 1949 року, було виявлено низку документів (листів), автори яких повідомляли родичам та знайомим про перебої у продажі хліба у обласному центрі. Додавалися і витяги з цих листів.

Зокрема, запоріжанка Потапова писала знайомому у Керчі, що в обласному центрі велика кількість людей задіяні у промисловості, а їхнє забезпечення - на досить низькому рівні. І це стосується найголовнішого – хліба. Його бракує, в крамницях черги, тиснява. Потапова обурювалася, що коли повертається з роботи, хліба в крамницях ніколи немає. Про черги за хлібом писали й інші запоріжці.

  

 

Надсилаючи листа до Києва, запоріжець Павленко загальну ситуацію схарактеризував двома реченнями: "Життя в Запоріжжі неймовірно жахливе", "За хлібом тисячні черги". Сам автор листа бідкався, що вже тиждень не може дістати хліба.

Доведена до відчаю жителька Запоріжжя Богданова у листі до своєї знайомої у Жданов (так тоді називався Маріуполь) писала (зацитуємо мовою оригіналу): "Как надоела эта ненормальность, хотя бы сдохнуть скорее, разве можно так жить, ни к чему нельзя приступиться. Не знаешь, что тебя завтра ждет, достанешь хлеба или нет?".

Звісно, подібні труднощі сучасні любителі радянського життя – свідки секти "Какую страну потеряли" намагаються списати на післявоєнну розруху. Відповідно, чим далі "від війни", тим кращою мала б бути ситуація з продовольчим забезпеченням. Проте у поштовій кореспонденції жителів Запоріжжі через два роки, у вересні 1951-го, співробітники МДБ виявили близько тисячі листів, в яких знову таки містилися скарги на незадовільні матеріальні умови життя. Зокрема, запоріжці писали про чергові перебої з постачанням хлібу та інших продуктових товарів. Так, житель 7-го селища обласного центру Антонець писав про такі проблеми до родичів у Саки тодішньої Кримської області. 

 

У листі, адресованому в село Верби Херсонської області житель 4-го селища Єфремов жалівся, що вже й не пам’ятає, коли останнього разу бачив у крамниці цукор. "А у випадку дива – його появи – так одразу ж величезні черги. На ринку – лише борошно й молоко, майже нічого більше немає. А те, що є – утричі дорожче", - обурювався запоріжець.

У ще одному листі до Криму із Запоріжжя автор не розуміє, чому у хлібній країні не купиш звичайної булки.

  

А лист сумчанки Мерети, яка за вербовкою приїхала на роботи до Запоріжжя, - справжній крик про допомогу: "Ще жодного разу не наїлася досита, так все дорого".  

 

Про усі подібні листи та їх авторів органи МДБ повідомляли ЦК КП(б)У. У повідомленнях, крім витягів із листів, містилися адреси як відправників, так і адресатів. Можна припустити, що без "профілактичної" роботи не обходилося…