Понад 90 гривень за годину та мінімум витрат: Як мелітопольське подружжя куховарило в Чехії

Чехія – друга після Польщі країна, куди українці найчастіше їдуть на заробітки. У середньому нашим співвітчизникам тут готові платити 26-27 тисяч гривень щомісячно

Понад 90 гривень за годину та мінімум ви…

Найчастіше українці працюють за кордоном на роботах, пов'язаних з фізичною працею: будівництві, заводському або фабричному виробництві, у транспортній сфері, сільському господарстві, сфері обслуговування тощо. Є чимало історій як про вдалий, так і не надто досвід роботи у чужих країнах. У пари з Запорізької області – Івана та Ірини – він, скоріше, "класичний": важка праця, яка, утім, того вартувала, та бажання поїхати ще. Портал Depo.Запоріжжя поспілкувався з парою, яка півроку працювала в одній із найпопулярніших в українських заробітчан країні – Чехії.

Іван й Ірина – жителі Мелітополя, обидва за фахом кухарі. Як й інших українців, які вирушають на заробітки в Європу, пару не влаштовували розміри зарплат у рідному місті. Назавжди їхати з Мелітополя Іван з Іриною поки не збираються, тому вирішили спробувати заробити за кордоном.

Роботу шукали через агентство, послугами якого раніше скористалася їхня родичка. "Агентству потрібно було сплатити половину вартості послуг одразу, другу – після отримання документів. Оформлення усього необхідного разом з отриманням візи зайняло півтора місяця. Після цього в агентстві призначили дату поїздки і забронювали місця в автобусі, який вирушав зі Львова. Звідти ми і поїхали до Чехії", – розповідає Іван.

У Чехії мелітопольців зустріли співробітники приймаючого агентства. До розподілу по роботах їх поселили в службовій квартирі у місті Острава, що на сході країни. Працевлаштування вони чекали близько тижня. Пара до останнього моменту не знала, де саме працюватиме. Хотіли удвох в одному місці, але спочатку не вийшло: Ірину направили в Козловіце, а Івана – у Фридлант-над-Остравіці. Відстань між містами – понад 200 кілометрів.

"З умовами нам пощастило"

Ірина отримала роботу помічника кухаря в готелі котеджного типу. Страви тут готували тільки чехи, вона допомагала щось нарізати або чистити.

Дівчину поселили в будиночок, в яких мешкають клієнти готелю: з власною ванною кімнатою і телевізором. Жила разом з українкою, яка працювала в готелі вже два роки. Вона й допомагала Ірині, яка не знає місцевої мови, у спілкуванні з чеськими кухарями.

Іван працював кухарем в ресторані-готелі у селі Метіловіце. Перші три дні жив в одному з номерів. У цей час в квартирі, підготовленій для нього, завершували ремонт: завозили меблі та техніку.

У квартирі були дві просторі кімнати, кухня і ванна. Іван жив в одній кімнаті. А у другій – дві жінки, одна з яких пізніше повернулася в Україну.

За два місяці роботи Іван домовився з начальником про переведення Ірини на роботу до них в ресторан. Тож вони стали жити разом. Начальник Івана навіть спеціально докупив ліжко для дівчини.

Зі своєю сусідкою по квартирі пара практично не перетиналася: жінка працювала в нічну зміну, Іван з Іриною – у денну.

Графік роботи був ненормований. "Приїжджали о пів на дев'яту і працювали до закриття ресторану. В будні дні – до пів на десяту, у вихідні – до десятої, бувало і до одинадцятої. В середньому, близько 13 годин на день", – розповідає Іван.

Між невеликим містечком Фридлант-над-Остравіці і селом Метіловіце – майже три кілометри. Проте добиратися на роботу на автобусі парі не доводилося. "На роботу і назад в місто нас возив водій", – каже Ірина.

"Особливо витрачатися не доводилося"

Працюючи в ресторані, Іван і Ірина отримували в середньому 90 крон на годину (трохи більше 90 гривень). На першій роботі дівчина отримувала 70 крон на годину. Проживання оплачувала приймаюча сторона. На харчування у робочі дні витрачатися також не доводилося: мелітопольці, як й інші кухарі, снідали, обідали та вечеряли на роботі. "У ресторані кухарі особливо ні в чому собі не відмовляли. Для себе дозволялося готувати все, що хотілося. У вихідний ми купували щось в магазині, який був поруч, в пішій доступності. Виходить, що на продукти сильно не витрачалися", – ділиться Іван.

Вихідний був один на тиждень. Практично завжди мелітопольці обмежувалися відпочинком в квартирі: відсипалися і дивилися фільми. Лічені рази виїжджали в інші міста: Прагу і Остраву.

"Знову їхати в Чехію на півроку не хочеться"

Стосунки з начальством, як і з колегами по "цеху", у пари склалися гарні. "Чехи дуже приємні люди. Навіть до незнайомців ставляться добре. У нас постійно запитували, як справи, чи все у нас добре, чи потрібно нам щось", – розповідає Ірина.

Один із кухарів, чех на ім’я Давид, навіть повіз Івана з Іриною на своїй машині в Прагу, провів для них екскурсію по столиці. Також кілька разів відвозив Івана в Остраву, зокрема, для покупки подарунка Ірині на день народження.

Мелітопольці кажуть, що залишилися відносно задоволеними поїздкою. Збираються ще раз, але на коротший термін: три місяці. "Півроку в такому режимі, з одним вихідним – довго. Рано чи пізно все одно втомлюєшся, особливо коли на роботі "аврал": багато відвідувачів і по три-чотири години просто не можеш відійти від плити. Три місяці – в самий раз", – підсумував Іван.

За півроку Ірина та Іван заробили в Чехії приблизно в три рази більше, ніж могли отримати у Мелітополі, адже зарплата кухарів в їхньому місті трохи більша за мінімальну. Попри важку працю, мелітопольці задоволені умовами життя, доброзичливим ставленням місцевих колег і заробітком. Іншим "заробітчанам" радять шукати за кордоном роботу за фахом і хороші умови проживання.

Читайте також:

Артисти, IT-шники, винороби: Ким запоріжці працюють за кордоном;

Європейський вікенд: Як пірнути у нічне життя Будапешта за 100 євро;

Усі шляхи ведуть до Риму: Як вирушити в бюджетну подорож з Запоріжжя до Італії;

Демократичні, толерантні, волелюбні: Якими бачать українців представники народів, що живуть поруч.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

data-matched-content-rows-num=1 data-matched-content-columns-num=4 data-matched-content-ui-type="image_stacked"