Боротьба за незалежність: Як мелітопольський старшина мітив в іноземні посли молодої України

Невеличкий фрагмент подій часів Української революції вдалося відтворити за архівними документами

За великим рахунком, будь-які глобальні події складаються із низки дрібних, часто другорядних. Таких, що начебто не мають жодного впливу на розвиток подій, але є тими фрагментами, що урізнобарвлюють наше минуле, частинами мозаїки, що додає картині повноти і фарб. Це цілком стосується й подій Української революції, 100-річчя якої відзначаємо від 2017 до 2021 року.

Портал Depo.Запоріжжя чимало розповідав про бурхливе життя революційного Олександрівська (сучасного Запоріжжя). Набагато менше відомо про події Української революції в регіонах, на периферії області. Утім, деякі цікавинки вдалося дізнатися і про Мелітополь - нині друге за кількістю населення місто в Запорізькій області. Відомо, що у квітні 1918 року комендантом станції "Мелітополь" недовго був майбутній відомий письменник Борис Антоненко-Давидович – автор "Смерті", "Справжнього чоловіка", "Синьої волошки", незавершеного роману "Січ-мати" тощо. Відомо і те, що на Мелітопольщині після повернення з Криму деякий час перебували гайдамаки, очолювані Всеволодом Петрівим, який залишив цікаві спогади про запорізький край.

Нині маємо можливість відтворити ще один фрагмент тодішніх подій. Належать вони до літа-осені 1918 року, періоду Гетьманату Скоропадського. Тоді у Мелітополі вирішувалася кар'єрна доля одного українського старшини. Про це стало відомо завдяки архівним документам – листуванню між мелітопольськими військовими посадовцями та Міністерством закордонних справ молодої Української держави.

Почав переписку в.о. першого старшини для доручень Інтенданта Губерніального Коменданта Таврії (м. Мелітополь) підполковник Тимофій Ахтенко у березні 1918 року. Амбітний військовий мріяв про кар'єру посла. Він звернувся до Міністерства закордонних справ із проханням призначити його на посаду при Посольстві в Румунії. Але, вочевидь, відповіді не дочекався. Адже у серпні того ж року про підлеглого клопоче в.о. Губерніального Інтенданта Таврії сотник Хондожевський. 6 серпня він за своїм підписом направляє на адресу Канцелярії МЗС листа, де просить повідомити, в якому стані рішення про призначення Ахтенка на службу в посольство.

Хондожевському МЗС відповідає: 20 серпня надходить доволі обнадійливий для старшини Ахтенка лист. У МЗС повідомляють, що прохача зараховано до кандидатів на службу в посольствах.

Вочевидь, Губерніальний Інтендант серйозно переймається кар'єрною долею підлеглого. Адже вже 27 серпня відправляє другого листа директорові загального департаменту Міністерства закордонних справ. Просить відповісті, коли ж Ахтенко зможе розпочати службу в амбасаді.

Утім, на другий лист Хондожевський отримує практично відписку - в Міністерстві повторюють, що старшину зачислено кандидатом на службу в Посольстві і додають: "коли буде потреба скористати в його услуг – Міністерство в свій час сповістить його" (орфографія і стилістика збережені, – Ред.).

На жаль, з'ясувати, чи зрештою Ахтенко отримав бажане, нині не вдалося. Тож однаково неможна виключати, що амбітний старшина таки отримав омріяну службу, та того, що у круговерті подій революції його бажання працювати закордоном у Посольстві молодої української держави так і залишилося мрією. Утім, так чи інакше, у скарбничку фактів, що стосуються подій Української революції в Запорізькій області, додався ще один.

Автор висловлює щиру подяку за надані матеріали аспірантові Інституту української археографії та джерелознавства ім. Михайла Грушевського Роману Захарченку.

На головному фото: Будинок Міністерства закордонних справ УНР та Української Держави. Київ. Вікіпедія.

Читайте також:

Як гайдамаки-гордієнківці на Запоріжжі гуляли та джигітували;

Як Армія УНР запорізький край від більшовиків звільняла;

Як починалася російсько-українська війна 1917 року в Запоріжжі.

Більше новин про події у світі читайте на Depo.Запоріжжя