Архіви КДБ: Як бердянського священника намагалися викрити у причетності до ОУН

У 1947 році активізувалися агентурно-оперативні заходи Міністерства держбезпеки УРСР, спрямовані на викриття осередків "мельниківської" ОУН, які могли зберегтися на той час. Розшукували також лідерів націоналістичного підпілля та їхніх помічників, які могли залишитися на території Радянського Союзу. У Запорізькій області, за визначенням співробітників МДБ, організованих формувань (осередків) ОУН-м виявлено не було. Тим не менш, розробки проводилися й тут.

Найбільш помітною з них у цей час стала справа-формуляр №2397 під назвою "Посох" на переселенця із українських земель, які відходили Польщі, священника Олега Мількова. Після переселення Мільков оселився у місті Осипенко (як тоді називався Бердянськ) і до 1958 року був настоятелем церкви святого Георгія на старому кладовищі. "Чекісти" підозрювали священника  у зв’язках із керівними ланками націоналістичного підпілля у західних країнах та на території Західної України.

Церква святого Георгія на старому бердянському кладовищі

"Полювали" на Мількова активно. У різний час до розробки священика залучалися агенти Йосип Дрожча – інформатор-квартирник (такий, що має змогу заходити до об’єкта в оселю, слухати, про що говорять вдома тощо,- ред.) "Виноградов", "Спасов", "Лев", Надія Строцкевич – "Степова", "Пчельніков" та Олександр Загорайко – "Проскуров".

Доволі вдало працювала по справі вчителька-переселенка "Степова", яка проживала у Мелітопольському районі. Перед тим, як познайомитися із Мільковим, вона отримала відповідні інструкції від своїх кураторів з МДБ. Згідно з ними, аби увійти в довіру до священника, агентка мала поцікавитися можливістю хрещення дитини. На питання, чому це мало відбутися у Бердянську, а не на Мелітопольщині, де вона мешкає, мала відповісти, що побоюється переслідування з боку спецслужб за свої релігійні переконання. Із своєю першою задачею по справі "Степова" впоралася  досконало. Священник їй повірив та став довіряти настільки, що МДБ отримало можливість відправити агентку у рейд на Волинь до найближчих знайомих та родичів Мількова. Там "Степова" мала відшукати докази його націоналістичної діяльності.

Священник Олег Мільков

Із агентом "Проскуровим", також переселенцем, Олег Мільков був знайомий ще з довоєнних часів. Це полегшувало введення "Проскурова" у розробку. При цьому агент до останнього не знав, проти кого йому доведеться працювати. Співробітники МДБ, як завжди, перестраховувалися. Спочатку "Проскурову" дали завдання пройтися церквами Бердянська й подивитися, чи немає там людей, яких він знає. Очевидно, побачивши в одній із церков знайомого йому Олега Мількова, агент повідомив про це в МДБ. Таким чином "чекісти" отримали підтвердження знайомства агента та об’єкта.

У березні-квітні 1949 року "Проскурова" відправили в рейд на Волинь для перевірки відомих йому зв’язків "Посоха". Однак, даних про діяльність "мельниківської" ОУН та зв'язок із нею об’єкта розробки "Проскуров" не отримав. Та все одно повернувся не з порожніми руками, бо зібрав дані на колишніх членів Українського національно-демократичного об’єднання й інших легальних (за Польщі) політичних угруповань за місцем проживання своєї родини у Тернопільській області. Те, що ці люди були уже у доволі поважному віці й політичної діяльності давно не проводили, не зупинило співробітників МДБ. За підсумками "мандрівки" агента "чекістами" були  розпочати нові розробки "затятих антирадянщиків", які мали закінчитися арештами останніх.

Із доповідних записок та інших документів Запорізького Управління МДБ, зібраних за справою "Посох", сьогодні доволі важко скласти однозначне уявлення про належність або неналежність  Олега Мількова до підпілля "мельниківської" ОУН чи взагалі якогось націоналістичного середовища. Тим більше, про проведення ним будь-якої націоналістичної діяльності.

Зокрема, у підготовлених співробітниками МДБ схемах зв’язків агентки "Степової" та Мількова зустрічаються згадки про людей з абсолютно різних, інколи відверто ворожих один до одного, політичних середовищ. І, разом із тим, жодної конкретики по особах, які могли належати до ОУН-м й підтримувати організаційні зв’язки із бердянцями.

Схемах зв’язків агентки "Степової" та  Мількова, намальована запорізькими "чекістами"

Загалом, розробка справи-формуляр "Посох" тривала щонайменше до 1956 року без якихось очевидних для "чекістів" успіхів. А Олег Мільков до самої смерті у 1975 році продовжував релігійне життя, був благочинним приходів Бердянського й Приморського районів Запорізької області.

Читайте також:

Як Бердянщину "зачищали" від українських націоналістів;

Як кримські "чекісти" дискредитували "неканонічного" священика;

Як запорізьке місто у моря до складу УНР просилося.