Архіви КДБ: Як Бердянщину "зачищали" від українських націоналістів

Засідання Військового Трибуналу Мелітопольського гарнізону по справі членів ОУН відбулося в місті Осипенко (Бердянську) 28 листопада 1944 року. Головував на засіданні гвардії майор юстиції Іванов. Судили оунівців в закритому режимі.

На лаві підсудних тоді опинилися 48-річний працівник Рибтресту Павло Мусієнко, 54-річний вчитель Іван Федоренко, 51-річний Петро Капленко, 47-річний Костянтин Приходько, 45-річний священик Української автокефальної православної церкви Пилип Мефодовський, 52-річний вчитель музики Дмитро Полулях та 30-річний Іван Лакота.

Список обвинувачуваних у рамках слідчої справи № 1518 щодо членів ОУН

Представники державного обвинувачення у судовому засіданні повідомляли, що після німецької окупації Бердянська до міста в різний час прибули члени похідної групи ОУН, яких очолювали Михайло Федисів (Тодосєв) та Богдан Мовчан ("Степан Лисавка"). Їм вдалося створити у місті та районі осередки ОУН, загальне керівництво якими здійснював колишній директор місцевого музею Пантелій Клименко.

Клименко також зміг розбудувати мережу орбітальних організацій, які діяли легально й стали прикриттям для націоналістичного підпілля. Таким "дахом" були, насамперед, Краєзнавче товариство, Просвіта у сучасному Приморську та хати-читальні по селах району. Бердянські оунівці підпорядковувалися Запорізькому обласному проводу ОУН, через нього – Крайовому Проводу ОУН Південноукраїнських земель у Дніпропетровську. Мали контакти з підпільниками Маріуполя та Кременчука.

Щодо "практичної діяльності" підсудних, їм інкримінувалося наступне. Павла Мусієнка обвинувачували у керівництві міським підпіллям та належності до районного Проводу ОУН. За матеріалами слідства, Мусієнко був одним з активних організаторів мережі оунівських осередків та відповідав за, умовно кажучи, їхнє діловодство.

Іван Федоренко під час окупації працював завідуючим Культсекції відділу освіти й завідуючим Агрошколи. Відповідно, проводив роботу серед вчителів й учнів в контексті націоналістичного виховання. Улітку 1942 року намагався об’єднати місцеве духовенство в єдину автокефальну церкву. Крім того, мав зустрічі з оунівціями з Маріуполя, з якими обговорював питання створення повстанського загону.

Петро Капленко у травні 1942 року приєднався до ОУН, а у вересні того ж року у Приморську створив й очолив товариство "Просвіта". Костянтин Приходько з радянською владою боровся ще у лавах "петлюрівських військ". Будучи членом ОУН у Бердянську, активно проявив себе у діяльності Краєзнавчого товариства. Крім того, помешкання Приходька використовувалося в якості конспіративної квартири. У нього, зокрема, жив член обласного проводу ОУН Мовчан. Також там зберігалася націоналістична література.

Петро Капленко

Стосунки Пилипа Мефодовського з радянською владою взагалі були більш ніж зрозумілими. Раніше він вже був двічі засуджений за "контрреволюційні злочини", його батько та брат репресовані НКВС. Під час німецької окупації Мефодовський працював старостою села, одночасно повернувся до релігійної діяльності. Був активним діячем автокефального руху.

Дмитро Полулях встиг недовго побути бійцем Червоної армії, потрапив до німецького полону. Після повернення керував хором у Бердянську, виступав на концертах, під час святкувань – з "репертуаром українських пісень різко націоналістичного характеру", як зазначали "чекісти". Восени 1942 року Полулях написав музику до п’єси Пантелія Клименка "Володимир князь Київський", а в січні 1943-го – музику до варіанту духовного гімну "Боже єдиний великий нашу Україну храни", створеного місцевим оунівцем Зборовцем.

Іван Лакота обвинувачувався у належності до ОУН й проведенні антирадянської агітації. Однак, під час слідства доказів проти нього було зібрано не достатньо для винесення вироку. Тому матеріали відносно Лакоти були виокремленні в окреме провадження і його не було засуджено у листопаді 1944-го разом із іншими.

Решті бердянських оунівців Трибуналом були винесені жорстокі вироки, які не підлягали оскарженню. Священика Пилипа Мефодовського приговорили до розстрілу. Вирок було виконано у квітні 1945 року в Мелітополі. До розстрілу також був засуджений Петро Капленко, однак чомусь був не розстріляний, а відправлений до таборів.

Повідомлення про виконання вироку священику Мефодовському

Павла Мусієнка, Івана Федоренка й Костянтина Приходька було засуджено до 10 років таборів з ураженням в правах на п’ять років та конфіскацією майна. Керівник хору Дмитро Полулях отримав вісім років таборів й три роки ураження в правах з конфіскацією.

Костянтин Приходько у 1954 році відбув присуд й був відправлений на спецпоселення. Чоловік писав листи з проханням звільнити його від спецпослення й дати можливість повернутися на Батьківщину. Однак, отримував відмови.

Костянтин Приходько

Свій присуд відбув й Дмитро Полулях, у 1955 році він звертався до органів держбезпеки з проханням повернути йому особисті документи, вилучені під час арешту. З аналогічною заявою звертався і спочатку приговорений до розстрілу Петро Капленко. Він звільнився з табору у 1957 році.

Павло Мусієнко присуду не відбув: за даними родини, був закатований невдовзі після винесення вироку.

Читайте також:

Як запорізьке місто у моря до складу УНР просилося;

Як на Запоріжжі "схід" і "захід" судили за самостійництво;

Що відомо про Гната Гребенюка, який керував бандерівським підпіллям у Запоріжжі.