У Запоріжжі вшанували командира штурмової роти, що вивів з котла 400 бійців

Державні нагороди були вручені кращим представникам регіону на сесії Запорізької облради сьогодні, 17 березня. Серед них і мешканець Бердянська, учасник АТО, командир окремої роти спеціального призначення “Шторм” Віктор Камінський. За розпорядженням очільника області, його нагородили годинником та медаллю, передає кореспондент порталу Depo.Запоріжжя.

Пам’ятна медаль “Захиснику Вітчизни” вручена Каменському за дорученням виконавчого комітету Лисичанської міськради Луганської області – за проявлений героїзм в Ілловайскому котлі, де командиру вдалося зберегти життя чотирьомстам військовослужбовцям.

“Цей “зелений коридор” я б назвав іншим словом, дорога була червоною від крові. Багато загинуло наших хлопців. Там були зосереджені ті наші перші патріоти, які не мали військового досвіду, прийшли воювати за нашу країну, а не за якісь матеріальні інтереси”, - зазначив Віктор Камінський.

Командир згадує, що у засідку російських військових потрапило дуже багато наших солдатів. Щоб їх врятувати, вивезти поранених та “двохсотих”, Віктор Камінський на машині намалював червоний хрест. Вивозив кілька днів поспіль, сотнями, поранених і загиблих.

“Загиблі й на проводах висіли високовольтних. І по полям чимало розкидано. Картина була страшна. І що мене вразило, це жорстокість російських солдат. Вони влаштували засідку, і наших розстрілювали як в тирі… А потім фотографувалися на фоні наших вбитих хлопців… Нелюди”, - каже Віктор Камінський.

У липні 2014 року штурмова рота Віктора Камінського, тоді у складі батальйону “Донбас”, звільнила місто Попасна, що на Луганщині. “За цей час, що ми воюємо, українська армія з боєм не звільняла жодного міста. Тільки моя штурмова рота з боєм звільнила Попасну. У мене в першому бою були чималі втрати. Загинув двадцять один боєць. Це із сотні. Коли рота зайшла, нас заблокували з двох сторін: снайпери, гранатомети і міномети. За чотири години бою я втратив дві бронетехніки, дві машини. Двоє хлопців безвісті пропали, а ще двох так й не змогли забрати з поля бою. Це було 18 липня 2014 року. А уже 24 липня ми брали місто Лисичанськ. Точно так же – з боєм, брали штурмом. Я уже був навчений Попасною, тож розробили іншу стратегію. Ми втратили один танк, двоє загиблих і двоє ранених. І ось, з двох міст моя штурмова рота вибила “сепарів”. Далі був би Алчевськ, Первомайськ, Стаханов. Але нам була дана команда: “Стоп!” - перемир’я. Потім був Іловайськ. Боїв не було. Був відступ”, - розповідає Віктор Камінський.

На його думку, проблема була в тому, що Україна на той час ще не вміла добре воювати. А по-друге, звикли їздити по асфальтним дорогам на комфортних автобусах, машинах. “Якби ми йшли, як наші діди в Другій світовій, по полям своїм ходом, таких би втрат не було”, - вважає Віктор Камінський.

Віктор Камінський зі своєю сім’єю мешкає у Бердянську, має двох дітей. Родом з села Озерного, що на Житомирщині. В АТО з перших днів. Сьогодні після нагородження поїхав знову на війну, на передову.