Полювання на колишніх: Як чекісти повоєнне Запоріжжя "зачищали"

Бий своїх, щоб чужі боялися: чистки серед "своїх" були ледь не самоціллю більшовиків. Ці розправи зазнали кілька хвиль, одна з них прийшлася на перші повоєнні роки. Під каток тоді частіше за все потрапляли учасники німецько-радянської війни, які на власні очі побачили життя на "загниваючому Заході" та фігуранти довоєнних справ на "ворогів народу" – явних та вигаданих. Портал Depo.Запоріжжя продовжує за допомогою архівних документів, ще донедавна засекречених, розфарбовувати білі плями історії. Цього разу – мова про повоєнні "чистки" на Запоріжжі.  

"Останній" із Чубарів

Чубарі добре (хоча правильно буде сказати, недобре) відомі на Запоріжжі. Один із представників цієї родини – Влас Чубар, у 1930-х - заступник голови Раднаркому СРСР, ще донедавна міцно тримався за топоніміку Пологівського району Запорізької області. Навіть визнання його у 2010 році Київським судом одним з винуватців страшного Голодомору 1932-1933 років не сприяло відновленню історичної пам’яті. Довелося чекати декомунізаційних законів, щоб позбавитися його імені у назвах вулиць і населених пунктів та прибрати пам’ятники.

Ще один представник родини - Трохим Чубар, у 1930-х - Народний комісар місцевої промисловості УРСР.

І Трохим, і Влас були репресовані ще до війни - у 1938-му. Наприкінці сорокових дійшла черга до останнього Чубаря – сина Трохима і племінника Власа – Павла. 20 жовтня 1947 року Міністр держбезпеки УРСР генерал-лейтенант Сергій Савченко доповідав керівнику МДБ СРСР Віктору Абакумову у Москву про перебіг слідства над Павлом Чубарем, заарештованим МДБ УРСР за проведення антирадянської агітації 9 липня того ж року. "Взяли" 27-річного Павла, уродженця села Федорівка Пологівського району, ледь не відразу по закінченню ним Київського лісогосподарського інституту.   

На допитах у Слідчій частині МДБ УРСР "останній із Чубарів", звичайно ж, свідчив про свою антирадянську діяльність. Він зізнався, що її коріння сягало ще у 1938 рік, коли були репресовані його батько та дядько. З того часу у нього й зародилося невдоволення радянською владою. Проте, побоюючись арешту, він ці настрої приховував. Принаймні, до початку німецько-радянської війни.

У липні 1941 року студента Київського лісогосподарського інституту Чубаря разом із вишем евакуювали до Вороніжа. Тут він розпочав систематично проводити серед студентів антирадянську агітацію "пораженческого характера". Зокрема нахвалював німецьку армію, ба більше – "высказывал намерение остаться на оккупированной врагом территории и активно служить немцам".

Чубар свідчив, що після призову до Червоної армії у листопаді 1942 року він жодної антирадянської роботи не проводив. Демобілізувавшись з армії, відновив навчання в інституті і вже тоді активізував антирадянську боротьбу. Серед оточення висловлював "злобные антисоветские измышления о коммунистической партии, ее руководстве и главе Советского государства". Крім того, засуджував колгоспну політику радянського уряду, стверджуючи що саме вона призвела до значних труднощів.

Хтось із студентів, з якими спілкувався Чубар, люб’язно повідомив МДБ, що останній неодноразово розмірковував про відсутність демократії в СРСР, заявляв про те, що лише у країнах "буржуазного Заходу" – Європі та Америці, де парламент і уряд складаються з представників кількох партій, може бути справжня демократія. А разом із цим, поширював плітки про скору війну між США й Англією проти СРСР, у якій останній однозначно програє.

І ще одна цікавинка зі свідчень: Чубар висловив свою підтримку діям нацистів по відношенню до єврейського населення, говорячи що вчинив би так само.

Під час слідства Чубар "не забув" "здати" деяких студентів свого інституту, які поділяли його погляди, зокрема Пономаренка та Колоса. Враховуючи що обидва після закінчення навчання виїхали на роботу до різних місцевостей СРСР, матеріали на них виокремили й розіслали в органи МДБ для оперативного реагування.

А щодо самого Чубаря – наприкінці грудня слідство по його справі було завершено, а сама справа передана до суду. 

Меншовик Євсій Фрейман

Про долю ще одного "колишнього" 22 січня 1949 року доповідав заступник Міністра держбезпеки УРСР генерал-майор Михайло Поперека начальнику 5 Управління МДБ СРСР полковнику Олександру Волкову. Так, Управлінням МДБ Запорізької області був заарештований колишній меншовик, який нещодавно повернувся з ув’язнення, – Євсій Фрейман, 1882 року народження, уродженець Мелітополя, з вищою юридичною освітою. На момент арешту він працював товарознавцем у Мелітопольському Міськпромкомбінаті.

За агентурно-слідчими матеріалами, Фрейман у минулому був членом партії "Бунд", а потім, після Лютневої революції 1917-го, являвся одним з активних учасників меншовицької організації у Мелітополі.

У 1938 році, працюючи у Москві заступником начальника відділу постачання Головвугілля Народного комісаріату важкої промисловості, Фрейман був заарештований як учасник антирадянської організації правих, що існувала у вугільній промисловості. У вересні того ж року Військовою Колегією Верховного Суду СРСР був засуджений до 10 років позбавлення волі з ураженням у правах на 5 років.

У 1940 році, під час етапування до місця відбуття покарання, агентура зафіксувала антирадянські висловлювання Фреймана, зокрема, на адресу керівництва СРСР. Під час німецько-радянської війни він розповідав "колегам"-в’язням про неминучу поразку Радянського Союзу, зокрема, й через незграбне командування Верховного Головнокомандуючого (Сталіна). Вихваляв військові таланти репресованих у 1930-х роках командирів Тухачевського, Блюхера тощо.

У травні 1943 року під час бесіди з агентом "Задунайським" (а політичні в’язні з колишніх партійців та діячів любили поговорити), Фрейман стверджував, що "Советский Союз находится накануне новых потрясений", що "налицо революционная ситуация", і знову популярними стають гасла "За хлеб" й "Долой войну", як і у 1917 році. У то й же час, він говорив і про необхідність ліквідації більшовизму, зокрема, революційним шляхом.

За такі от вислови, які ретельно фіксувалися таборовою адміністрацією, колишній меншовик у квітні 1945 року "у додаток" до попередньої отримав ще статтю за антирадянську агітацію, щоправда без додавання терміну.

У лютому 1948 року Фреймана звільнили і він повернувся на малу батьківщину - до Мелітополя, де одразу ж був узятий під нагляд агентури МДБ. Чекісти відразу зафіксували, що він встановив зв’язки з меншовиками Волчегурським й Пеккером, які також вже перебували під наглядом спецслужб.

Відповідно, задля недопущення появи нового "антирадянського угрупування" і відбулися арешти. Хоча, як показує практика роботи з документами радянських спецслужб, для нових арештів "ворогів народу", що вже відбули покарання, причини могли й не шукати… 

Націоналіст Степан Лисий

МДБ не шукало особливих причин для арешту колишнього "ворога народу" Степана Лисого, який до того вже "чесно" відбув свій термін.

Лисого заарештували на весні 1951 року в Запоріжжі, коли він повернувся з попереднього ув’язнення. Той термін "ворог народу" отримав за те, що у 1923 році брав участь в організації автокефальної церкви в селі Підлипне Конотопського району Сумської області (тепер адміністративно підпорядковане Конотопській міській раді). Як значилося у документах по тій справі, створення автокефальної церкви мало на меті об’єднати націоналістичні кадри для створення контрреволюційної націоналістичної організації з метою підготовки збройного повстання проти радянської влади за створення незалежної України.

У 1951-му чекісти навіть не стали "шити" Лисому нової окремої справи . У обвинувальному висновку так і було записано: "Управлением МГБ по Запорожской области 26 марта 1951 года за проводимую в прошлом антисоветскую деятельность арестован и привлечен в качестве обвиняемого по настоящему делу С. А. Лысый".

Тож колишній в’язень знову відправився у заслання - до Красноярського краю під нагляд органів МДБ.

Це - лише три епізоди повоєнної хвилі репресій на Запоріжжі. Репресивна машина працювала без перебоїв, надсилаючи нові партії "гвинтиків" "на перековку". І, хоча, брак, на щастя, траплявся, у цілому, ефективність цієї машини не підлягає сумнівам.