На мовному фронті без змін: Як КДБ "вичистив" із запорізького вишу українського філолога

На вході до першого корпусу Запорізького національного університету встановлена меморіальна дошка мовознавцю Віктору Чабаненку. А до університету веде вулиця його імені. Півстоліття тому вченого гнали з цих стін

На мовному фронті без змін: Як КДБ "вичи…

Бувають такі моменти, коли у дещо пожовклі аркуші документів радянських спецслужб вчитуєшся ретельніше, аніж зазвичай. Інколи перечитуєш кілька разів. Таке трапляється, коли знаходиш якусь дуже важливу інформацію, що або суттєво доповнює вже віднайдену раніше, або зовсім по-новому характеризує події. Таке трапляється, і коли фігурантом архівних документів є відома тобі людина. І хоча я особисто не був знайомим із Віктором Чабаненком, та багато чув про нього і від запорізьких студентів-філологів, і від спільних знайомих. Він був, без перебільшення, співцем Запорізького краю, відомим далеко за його межами.

На вході до першого навчального корпусу Запорізького національного університету встановлена меморіальна дошка мовознавцю, фольклористу, співцю Запорізького краю Віктору Чабаненку. Півстоліття тому його гнали з цих стін - фото 1

Відомо також і про тиск на нього радянської репресивної машини - звільнення з роботи у 1968 році. Але нещодавно віднайдені документи КДБ проливають світло на ті події з середини - показують, так би мовити, внутрішню кухню того, що відбувалося.

Отже, у червні 1968 року оперативними працівниками УКДБ по Запорізькій області були проведені бесіди зі студентами 3-го курсу філологічного факультету Запорізького педінституту (тепер – Запорізький національний університет) В. Коростильовим, В. Люльком та І. Кушніренком. Приводом для "запрошення" студентів стала отримана КДБ інформація про їхні націоналістичні вислови й гуртування навколо цих ідей.

Під час "бесід" з’ясувалося, що на формування цих, за термінологією КДБ, "нездорових поглядів" молодих людей значною мірою впливав доцент кафедри української мови педінституту, кандидат філологічних наук Віктор Чабаненко. Специ КДБ відразу вчепилися за цю інформацію, адже вчений перебував у них "на олівці" ще з часів свого студентства - 1957 року, коли чекісти зафіксували перші його "націоналістичні прояви".

Управління КДБ розпочало перевірку, в процесі якої через агентуру було встановлено, що "націоналістичні прояви" Чабаненка значною мірою активізувалися починаючи з 1965 року, а саме з того часу, як він познайомився з низкою "націоналістично налаштованих осіб з числа характерних представників творчої інтелігенції" Києва та, зокрема, з літературознавцем Іваном Світличним.

У КДБ донесли, що серед "близьких зв’язків" Віктор Чабаненко свої погляди на стан сучасної йому української літератури формулював приблизно наступним чином: "Характер ідейності нашого письменництва завжди визначався однією найбільш важливою для народу України проблемою – проблемою отримання свободи національної, бажанням зайняти гідне місце серед цивілізованих народів Європи. <…> Наша література – це голос перш за все пригнобленої нації <…> сотні наших письменників згнили по тюрмах й отримали за свою працю кулю в серце від "слуг народу ". Про це варто говорити через те, що знову судять письменників, вчених, педагогів за їх слова".

Разом і з цим, у КДБ мали на увазі, що 1967 року Віктор Чабаненко написав, за їхнім визначенням, "ідеологічно шкідливого" вірша під назвою "Сон Івана Франка", за що розбирався на відкритих партійних зборах інституту. Наступного 1968-го року КДБісти вже відмічали, що "нездорові судження з національного питання зі сторони Чабаненка помітно посилилися". У матеріалах КДБ зафіксовано, що на лекціях він, "тенденційно підбираючи матеріали", намагався привити студентам нелюбов до російської мови й культури, нав’язуючи думку про існування офіційної політики русифікації в Україні.

Як бачимо, співробітники КДБ навіть у внутрішній документації приховували об’єктивну інформацію: "в упор не бачили" утисків української мови, про яку відверто казав молодий вчений-філолог, як і низка інших представників інтелігенції в УРСР.

Розправа над вченим не забарилася: на основі даних КДБ, за рішенням місцевих партійних органів, було проведено розширене засідання партійного бюро педінституту, в роботі якого взяли участь представники обкому й міському КПУ, партійно-комсомольський актив й вчена рада інституту. Дива тут не трапилося - поведінка вченого Чабаненка та згаданих студентів була "рішуче засуджена".

Від них чекали каяття. Але вийшло по-іншому. Жоден не каявся і не надав "правильної політичної оцінки" своїм вчинкам. Тож партбюро рекомендувало ректору розглянути питання про доцільність перебування опального викладача та студентів в інституті. Після засідання бюро, за рішенням вченої ради, наказом ректора Чабаненка з інституту звільнили, студенти Коростильов, Люлько та Кушніренко були відраховані.

Станом на 25 жовтня 1968 року Коростильов й Кушніренко працювали на феросплавному заводі, Люлько – слюсарем на судноремонтному. ВікторЧабаненко ніде не працював, боровся за своє поновлення на роботі в інституті. У звіті КДБ зазначалося, що за ними усіма продовжується спостереження.

На останок зазначимо, що 1969 року Віктору Чабаненку вдалося поновитися в інституті й він виховав не одне покоління вчителів та вчених-філологів. Був активним у громадському русі, стояв біля витоків Товариства української мови, Просвіти, Конгресу української інтелігенції тощо. Не стало вченого-патріота 9 лютого 2014 року.

Як склалася доля інших трьох героїв цього нарису – наразі автору невідомо. Тож, якщо хтось впізнав у цьому дописі себе або своїх знайомих – прохання написати про це у коментарях.

На вході до першого навчального корпусу Запорізького національного університету встановлена меморіальна дошка мовознавцю, фольклористу, співцю Запорізького краю Віктору Чабаненку. Півстоліття тому його гнали з цих стін - фото 2

Довідка.

Віктор Антонович Чабаненко народився 12 вересня 1937 селі Єлизаветівка Василівського району Запорізької області. У 1959 році закінчив філологічний факультет Запорізького педагогічного інституту. Деякий час вчителював. З 1962 року - аспірант кафедри української мови ЗДПІ, з 1966 - кандидат наук, а з 1984 року - доктор філологічних наук, із 1987 року - професор. У 1985 -1996 роках очолював філологічний факультет рідного вишу, з 1984-го - завідувач кафедри загального і слов'янського мовознавства Запорізького національного університету. Дійсний член Академії наук вищої школи України.

Опублікував понад 500 наукових праць. Упорядкував і видав кілька збірок фольклору Нижньої Наддніпрянщини, зокрема видання "Савур-могила. Легенди та перекази Нижньої Наддніпрянщини". Автор поетичних збірок. Член Національної спілки письменників України.

Всі новини Запоріжжя сьогодні читайте на Depo.Запоріжжя

Всі новини на одному каналі в Google News

Слідкуйте за новинами у Телеграм

Підписуйтеся на нашу сторінку у Facebook

deneme